Блог

Строки прийняття спадщини

Як це не прикро, але рано чи пізно всі ми стикаємось з необхідністю прийняття та оформлення спадщини. Щоб не втратити право спадкування, розберемося в цьому.

       Що таке спадкування?
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Не є спадщиною:
·      особисті немайнові права;
·      право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
·      права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
·      права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 Цивільного кодексу України.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Спадкування може здійснюватися двома способами:
·      за заповітом;
·      за законом.

        Хто може бути спадкоємцем?
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Крім того, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Не мають права на спадкування:
·     особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (крім особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом);
·      особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;
·      батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини (у разі спадкування за законом);
·      батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом (у разі спадкування за законом);
·      одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (у разі спадкування за законом).
За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

        Спадкування за заповітом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Тобто вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Крім того, він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але слід звернути увагу, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповіт може складатися як щодо усієї спадщини, так і щодо її частини.
Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, то до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
Право на обов’язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (незалежно від змісту заповіту). Вони спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом.

        Заповіт.
Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 Цивільного кодексу України.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 Цивільного кодексу України. Такі заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

      Спадкування за законом.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
У п’яту чергу право на спадкування за законом також одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

            Здійснення права на спадкування.
Спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому, не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом України.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Така заява подається спадкоємцем особисто. Однак, заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

           Строк прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. 
 Даний момент є дуже важливим, оскільки на практичі спадкоємці дуже часто пропускають цей строк. Деякі не можуть оговтатися від факту втрати рідної людини, інши чомусь вважають, що звернення до нотаріуса, є чимось таким, чого варто соромитися. Але на мою думку, строків варто дотримуватися хлча б з тих причин, щоб проявити повагу до волі померлого.

Якщо ж спадкоємець протягом встановленого строку не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Однак, у разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття за письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину або на підставі судового рішення.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до положень частини 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Як свідчить судова практика, поважними визнаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, зокрема:

- тривала хвороба спадкоємця;

- складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними;

- перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України;

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту тощо.

При цьому, не визнаються поважними причинами пропуску строку:

- юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини;

- похилий вік або непрацездатність спадкоємця;

- несприятливі погодні умови;

- відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;

- необізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця та наявність спадкового майна;

- перебування спадкоємця за кордоном тощо.

Якщо суд своїм рішенням визначив спадкоємцю додатковий строк для прийняття спадщини, але він цим не скористався та не звернувся до нотаріуса із відповідною заявою, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому ще одного додаткового строку для прийняття спадщини.